Новости партнеров

Колонка редактора

Статьи

Комментариев: 5  (смотреть / добавить) | Рейтинг: 4.8  (проголосовать)

25 марта 2010 @ 09:35 Героїв у нас багато. А справжніх?

Тема для роздумів, Володимир ЧІКАЛІН

Знав редактора однієї газети, яка мали чи найбільший тираж і була особливо популярна серед жителів села. Він багато зробив для того, щоб видання стала справжнім другом і порадником цих  громадян. Були часи, коли газета була як кістка у горлі тодішньої влади,  відстоючи інтереси трудівників села від її свавілля.  За це її навіть закривали, тягали по судам.

Але коли до влади прийшли нові люди, курс газети різко змінився діаметрально і вона почала співати хвалебні оди її керівникам. Це відповідно оцінили на владному Олімпі: редакторові газети присвоїли звання Героя України.

Прочитавши повідомлення про це, я тоді мимоволі згадав лекції з історії журналістики, яку викладали нам у Львівському  військово - політичному училищі. Зокрема, про унікальний випадок, коли журналістові в роки війни присвоїли найвище геройське звання. Це був   письменник газети  18-ї армії “Прапор Батьківщини” майор  Сергій Борзенко.

У складі моряків - десантників він одним з перших висадився на Керченський  півострів. Під час десантування загинув командир. Як старший за військовим званням офіцер-журналіст взяв на себе командування діями десантників. Відстоючи плацдарм, він разом з матросами відбивав за день до десяти і більше контратак фашистів і водночас відправляв матеріали про цей бій до своєї газети. За цей подвиг Сергій Борзенко восени 1943 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названі вулиця, школа в Харкові.

З тієї лекції на все життя засвоїв істину: звання героя присвоюють лише за особисті подвиги, виявленні на полі бою чи за інших обставин, коли  людина виконувала завдання з ризиком для власного життя. Тому довідавшись про присвоєння цивільному журналісту в мирний час звання Героя України, мимоволі  пригадав Сергія Борзенка і визнав: неможна порівняти подвиг журналіста на війні зі здобутками  цого колеги на редакторській ниві в мирний час.

Саме  з метою  відзначення людей подвигу в квітні 1934 року затвердили звання Героя Радянського Союзу. Першим його був удостоєний льотчик Анатолій Ляпидевський за порятунок життя пасажирів і членів екіпажу затиснутого полярними льодами пароплава “Челюскін”. А восени цього ж року таким чином оцінили відважного льотчика М. Громова, який встановив світовий рекорд, пролетівши без посадки понад 12 тисяч кілометрів.

Як свідчать ці приклади, геройське звання з самого початку його затвердження присвоювали виключно людям подвигу. Так було, коли вищою відзнакою держави оцінили  мужність і героїзм військовослужбовців, виявлені  ними під час громадянської війни в Іспанії: в кінці 1936 року 11 командирам Червоної Армії, переважна більшість яких були льотчиками , присвоїли це звання. А всього такої честі удостоїлися 59 учасників тієї війни. Саме тоді народилося таке поняття - виконувати інтернаціональний обов’язок.

Особливо  широкого розповсюдження набула практика відзначення героїчних подвигів  військовослужбовців у роки Великої Вітчизняної війни. Понад 11 600 її учасників стали Героями Радянського Союзу. А всього за весь час існування СРСР цього звання було удостоєно 12 722 особи, з них  153  стали двічі Героями Радянського Союзу.  В останній раз його присвоїли водолазу капітану 3- го рангу  Леоніду Солодкову за розробку унікальної технології проведення робіт на глибині 500 метрів. Вручили золоту Зірку Героя вже на  22 день після розвалу Радянського Союзу. Тому приймаючи з рук  маршала авіації Є. Шапошникова нагороду, офіцер замість статутного “Служу Радянському Союзу!” скромно сказав: “Дякую.”

Навівши деяку статистику, приверну увагу до такого факту: за сорок мирних післявоєнних років (1948-1988 рр.) героями стали лише 659 чоловік, тобто на рік  відбувалося понад 16 нагороджень. І це з  врахуванням  присвоєння цього звання воїнів – інтернаціоналістів за їхні подвиги в Афганістані. Кожен третій  з удостоєних звання Героя, отримав його посмертно.

Як сказав відомий поет: “медаль за бой, медаль за труд из одного металла льют.”  Щоб розрізнити відзначення  подвигів людей, скоєних  в бою і мирній праці, в СРСР  ще до війни затвердили звання Героя Соціалістичної Праці, якого було удостоєно понад 20 тисяч чоловік. Серед них - знанні трудівники ланів, заводів, фабрик, діячі науки, культури , мистецтва. І це правильно. Бо не можна однією мірою оцінювати подвиг на війні з високими досягненнями, приміром, у надоях молока, вирощуванні пшениці, виконанні на всесвітніх фестивалях яскравих пісень…

На жаль, коли в незалежній Україні вирішили теж заснувати геройське звання, у положенні про нього об’єднали  докупи бойові і трудові подвиги. Що з цього вийшло?

Указ про звання Героя України підписав тодішній  глава держави Леонід Кучма. Першим  його у серпні 1998 році отримав академік Борис Патон. Всього Леонід Данилович підписав 129 указів про геройські звання,  а решту з усіх 240, решту - Віктор Андрійович Ющенко. Якщо порівняти  число щорічних таких присвоєнь, то за цим показником ми випередили колишній СРСР: у період мирного його сорокаліття  було понад 16 нагороджень, у незалежній Україні понад 21.

Але сама по собі ця статистика мало про що говорить. Інша справа, хто стоїть за нею? Як то кажуть, розкриємо карти цієї  справи. Із 238 героїв України лише п’ятеро належать до представників військових (серед них   Роман Шухевич- командир  Української повстаньчеської армії (УПА), вісім ветеранів Великої Вітчизняної війни,  один військовий розвідник ,один співробітник МВС. А всі інші люди дуже далекі від героїчних професій. Найбільше серед них представників аграрного сектора - 43 Героя України. Така  їх кількость  мала б давати підстави вважати, що наша країна досягла вагомих результати у цій сфері. А в реальному житті ми спостерігаємо подальше занепадання сільського господарства. Виникає природне запитання: де ж тоді героїчний внесок цих людей в цю галузь?

Те ж саме можна сказати і про інших наших героїв. Так, друге місце в цій когорті посідають митці - 36 Героїв України, третє - представники науки -31. Є серед героїв спортсмени, співаки, банкіри, журналісти, письменники, вчителі…

Можливо, кожен з представників цих та інших мирних професій - унікальна людина. Мабуть, так воно є. Але раніше ніхто навіть не міг собі уявити, що вокальні чи спортивні  досягнення достойні зірки Героя. Для передовиків мирних професій існують інші відзнаки: почесні звання, нагородження відповідними орденами і медалями. Але не присвоєння звань героїв. Бо не можна порівнювати героїзм, виявлений на полі бою чи під час рятування людей в екстремальних ситуаціях, з досягненнями в спороті, на сцені, і шкільному класі, науковій лабораторії тощо.  Ну не сприймається це більшістю наших людей, які знають справжню ціну героїчного подвигу!

Існуюча зрівнялівка  в оцінці ратного і трудового  подвигу у кінцевому підсумку призводить до певної девальвації цього високого звання. Тим паче, коли інколи  ми спостерігаємо  роздавання золотих зірок, як то кажуть, наліво і направо, а інколи і без врахування особистого внеску в ту чи іншу вітчизняну галузь конкретного претендента на таке нагородження.

Багато про що свідчить і ще таке повідомлення , яке я знайшов в інтернеті. Так наведена розцінка, за якою можна… купити геройське звання.

Прочитав  про це і якось  стало образливо  і за державу, і за “обласканих” нею власників таких нагород…

А от наш північний сусід статус Героя Радянського Союзу поширив на Героя Російської Федерації. І першими отримали нове геройське звання люди подвигу - космонавти, військовослужбовці, учасники бойових дій, підводники.

В сусідній Білорусі поки лише десять Героїв цієї республіки. Першим таке звання посмертно присвоїли полковнику Володимиру Карвату, який  загинув смертю героя, до останньої хвилини відводячи завмерлий літак від населеного пункту…

А у нас останнім  часом кількість Героїв України стрімко зростає. Інколи складається враження, що це відбувається не у нас, а країні, яка вийшла переможцем з війни або витримала випробування якимись катаклізмами планетарного  масштабу, посіла перше місце у світі за кількістю лауреатів Нобелевської премії, досягла небачених космічних висот... Але за рівнем життя наших громадян, станом економіки, науки, освіти, культури ми поки не  вийшли на передові рубежі у світі. Тому , мабуть, кількість героїв повинна відповідати стану справ у тій галузі, звідки їх  висувають на всенародне визнання заслуг.

Як і кожна справа, вся практика присвоєння геройських звань - від висування кандидатів на нагородження до підписання відповідного указу, на мій погляд, потребує удосконалення. Особливо в питаннях демократизації всього цього процесу. Врахування думки колективу, від якого висувають кандидатуру на вищу державну нагороду, обговорення їх з залученням широких верств громадськості, передбачення наслідків присвоєння високих звань окремим “спірним” у суспільства особам - усе це може стати темою обговорення можливої реформи нагородної справи.

Як, то кажуть, країна має все знати про своїх справжніх героїв, пишатися ними, поважати їх,  а  її громадяни - брати приклад з них!

Источник: Euro-News

« вернуться к списку



Отзывы

2016-10-25
Demarlo
Wham bam thank you, ma'am, my qusioetns are answered!

2016-10-25
Wimpy
Real brain power on dipalsy. Thanks for that answer!

2016-10-27
Kourtney
I like to party, not look arcielts up online. You made it happen. http://uxwlplkr.com [url=http://vonuda.com]vonuda[/url] [link=http://lwjzgqiunr.com]lwjzgqiunr[/link]

2016-10-29
Tyya
That's a posting full of inghsit!

2016-10-29
Karah
I guess finding useful, reliable inairmftoon on the internet isn't hopeless after all. http://wpkhhrpdug.com [url=http://jqhffzgd.com]jqhffzgd[/url] [link=http://nolhpyvygp.com]nolhpyvygp[/link]

Написать отзыв

Ваша оценка Не голосовать

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Ваше имя *
Комментарий *
Отправить